7 квітня 2026 року виповнюється 80 років Богом даного життя визначному василіянському проповіднику, поету, публіцисту, вислуженому Протоігумену та Магістру, і надзвичайно глибокій духовній постаті — отцю Василю Мендруню, Чину Святого Василія Великого. Його життєвий шлях — це не просто біографія однієї людини, це концентрована історія віри, переслідувань, внутрішньої сили та відродження Української Греко-Католицької Церкви в умовах, коли за саму приналежність до неї доводилося платити свободою.
Отець Василь народився 7 квітня 1946 року у селищі Велика Березовиця на Тернопільщині — у післявоєнний час, коли радянська система методично нищила все, що формувало українську ідентичність: віру, культуру, національну свідомість. Саме в таких умовах формувався його характер — твердий, послідовний, незламний. Його першим покликанням стала музика: він закінчив Львівське музичне училище, навчався у Львівській консерваторії, однак був виключений не через брак таланту, а через свої релігійні переконання. Це був перший відкритий конфлікт із системою, яка не терпіла людей із внутрішнім стрижнем.
Він обирає шлях, який не обіцяє жодних зовнішніх привілеїв — шлях підпільної Церкви. Закінчує підпільну духовну семінарію Чину Святого Василія Великого, 21 листопада 1967 року в селі Малехів складає перші монаші обіти, а вже 13 грудня 1970 року — вічні. 21 листопада 1971 року в Івано-Франківську приймає священичі свячення і розпочинає душпастирське служіння в умовах, де кожна літургія могла стати причиною переслідування. Це була Церква без храмів, без офіційного статусу, але з живою вірою, яку не змогла знищити жодна ідеологія.
У 1974 році його арештовує КДБ у Львові — за проукраїнську позицію, за відкритість, за те, що не погодився бути частиною мовчазної більшості. У той час багато хто ламався під тиском системи, погоджувався на компроміси, зраджував свої переконання. Отець Василь залишився вірним. Він не відмовився від свого покликання, не сховався і не змінив напрямку. Його внутрішня свобода виявилася сильнішою за зовнішній примус.
Паралельно із підпільним служінням він працював учителем музики та співу, передаючи молодому поколінню не лише знання, а й дух — український, глибокий, незнищенний. Він не приховував своїх переконань навіть тоді, коли це було небезпечно, і саме через таких людей зберігалася тяглість національної і духовної традиції.
Із початком змін наприкінці 1980-х років, коли радянська система почала втрачати контроль, саме такі постаті стали основою для відродження Церкви. У 1988 році отець Василь Мендрунь стає Протоігуменом Чину Святого Василія Великого в Україні — у критичний момент, коли потрібно було не лише відновлювати структури, а й заново формувати довіру, виховувати нове покоління духовенства, повертати людям віру, яку намагалися вирвати з корінням. У 1996–2004 роках він виконує служіння магістра новіціяту в Крехівському монастирі святого Миколая, фактично формуючи майбутнє Чину через виховання молодих монахів. З 1996 року і до сьогодні організовує та провадить парафіяльний хор, а у 1997 році засновує літературний гурток «Крехівські дзвони», поєднуючи духовність із культурою, слово з музикою, віру з творчістю.
Його діяльність ніколи не обмежувалася лише церковними стінами. Він — поет, публіцист, бандурист, людина, яка вміє говорити до серця не лише проповіддю, але й словом мистецтва. Його творчість — це продовження його служіння, інша форма тієї ж місії: донести істину, пробудити думку, підтримати дух.
Сьогодні отець Василь перебуває у Крехівському монастирі, невтомно і плідно трудячись на душпастирській ниві як Христовий священик. Він подає духовну поживу Божого Слова, але ще більше — подає приклад. Приклад вірності, витривалості, глибини і внутрішньої свободи. Його сприймають як духовного батька не через посади чи титули, а через життя, яке повністю відповідає сказаному слову.
Його 80 років — це не просто часовий відрізок, це доказ того, що навіть у найтемніших обставинах людина може залишитися світлом. Це історія про те, як не зламатися, коли тиснуть, як не мовчати, коли змушують мовчати, як не зрадити, коли це виглядає найпростішим шляхом. І саме тому постать отця Василя Мендруня сьогодні звучить особливо сильно — як відповідь на виклики сучасності, як нагадування про те, що сила народу починається з сили духу конкретної людини.
Інформаційний відділ Крехівського монастиря