Третя неділя Великого посту називається Хрестопоклонною. Ми дійшли до середини великопісного шляху — до того моменту, коли дорога вже відчулася втомою, але її сенс ще більше потребує усвідомлення. Саме тому Церква в цю неділю ставить перед нашими очима Хрест Господній. Це немов знак посеред дороги, біля якого мандрівник зупиняється, щоб перевести подих, зосередитися і знову пригадати, куди і заради чого він іде.
Хрест у центрі посту — це не випадковість. Церква запрошує нас не лише згадати подію Голготи, а зупинитися і вдивитися у неї серцем. Бо дивлячись на розп’ятого Христа, людина починає бачити правду не тільки про Бога, але й про саму себе. Великий піст відкриває перед людиною її внутрішній світ. Коли стихає шум щоденних турбот, коли людина дозволяє собі бодай трохи мовчання, тоді вона починає відчувати, що її серце не є таким простим, як здається. У ньому живе прагнення добра, але поруч із ним часто з’являється самолюбство, нетерпеливість, образа, гординя.
Саме тому досвід посту завжди є досвідом правди про себе. Людина починає бачити, що гріх — це не лише великі вчинки, які змінюють історію, а передусім стан серця. Іноді це байдужість до іншого, іноді — небажання простити, іноді — прагнення жити тільки для себе. З таких маленьких рішень народжуються великі рани людського світу.
Коли людина чесно дивиться на себе, тоді вона краще розуміє і питання страждання. Святе Письмо показує, що це питання супроводжує людину від початку історії. Давид у псалмах кричить до Бога зі свого болю. Праведний Йов шукає відповіді на таємницю людського терпіння. Людина запитує: чому Бог мовчить? Де Він, коли людині боляче?
І ось відповідь приходить у спосіб, який перевищує людські очікування. Бог не дає лише пояснення. Він входить у людську історію. Син Божий стає людиною і приймає на себе людський біль до кінця. На хресті Бог ламає мовчанку не словами, а любов’ю. Пророк Ісая говорить про це просто і сильно: «Він наші недуги взяв на себе… і Його ранами ми вилікувані».
Дивлячись на Хрест, людина починає розуміти, що Бог не є далеким від людських ран. Він знає людський біль зсередини. Саме тому Хрест для християнина є не лише знаком страждання, але і знаком надії. Там, де світ бачить поразку, Бог відкриває дорогу до життя.
Христос говорить своїм учням: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною». Це запрошення до внутрішньої переміни. Людина не може віднайти справжню свободу, поки не наважиться побачити правду про себе і довірити її Богові. Але водночас ці слова є великою втіхою: Христос не залишає людину саму на її дорозі. Він іде попереду.
Тому Хрест посеред Великого посту є знаком надії для кожного з нас. Він нагадує, що навіть у темряві людського серця Бог може запалити світло. Навіть із нашої слабкості Він здатний народити нове життя.
Інформаційний відділ Крехівського монастиря