Уявіть собі невелике містечко на Галичині наприкінці XIX століття. Тиша монастирських стін, молитви братії, запах старого паперу й металевий гуркіт друкарських машин. Це — Жовква, де отці василіяни не лише молилися, а й творили духовну й культурну історію України.
Чин святого Василія Великого завжди бачив у книзі не просто засіб поширення знань, а справжнє духовне знаряддя. Ще у XVII–XVIII століттях монахи усвідомлювали: просвітництво неможливе без друку. Тому вони створювали бібліотеки, перекладали й видавали літературу, відкривали друкарні.
Особливе місце в цій історії посіла Жовківська друкарня, заснована у 1895 році. Перша машина з механічним приводом запрацювала в приміщенні місцевого дяка. Першим керівником став бр. Герман Бідолах, ЧСВВ. Цей момент василіянський історик о. Михайло Ваврик, ЧСВВ, описував як «спалах могутнього вогнища релігійної думки на українській землі».
Вже у 1897 році за ініціативи ігумена Андрея Шептицького, ЧСВВ, тут почав виходити часопис «Місіонар». Його наклад сягав 20 тисяч примірників — нечуваний успіх для Галичини кінця XIX століття. Згодом з’явився дитячий додаток «Місіонарчик».
У друкарні випускали не лише релігійну літературу, але й підручники, наукові та історичні праці, дитячі книжки. Видання розходилися не тільки по Україні, а й у Польщі, Литві, Білорусі, Молдавії, Росії. Співпрацювали з друкарнею такі імена, як Іван Франко, Кирило Студинський, Іван Крип’якевич, Іларіон Свєнціцький.
Жовківські книги вирізнялися високою якістю друку: оздоблені гравюрами, орнаментами, мистецьким оформленням. Вони ставали справжніми витворами книжкового мистецтва.
У радянські часи друкарня пережила націоналізації, арешти монахів, конфіскацію обладнання. Частину машин вивезли до Києва. Видавничу діяльність переривали війни, окупації, репресії. Та навіть тоді «Місіонар» продовжував виходити — то у Перемишлі, то у Львові, то в діаспорі.
Популярність часопису зростала настільки, що напередодні Другої світової його тираж сягав 50 тисяч примірників. Він був доступним, зрозумілим і водночас глибоким — саме таким, яким його задумав майбутній митрополит Андрей Шептицький.
У 1993 році друкарня повернулася у власність отців василіян. Уже наступного року відновило роботу видавництво «Місіонер», а часопис «Місіонар» знову потрапив до читачів.
Сьогодні друкарня зберігає традиції й водночас відповідає сучасним викликам: друкує книги, виконує поліграфічні замовлення, бере участь у книжкових форумах. Журнал «Місіонар» продовжує виходити.
Жовківська друкарня — це не лише історія про монастир і машини. Це історія про слово, яке давало силу народу. У найтемніші часи воно підтримувало українців, допомагало зберігати віру й ідентичність.
130 років потому гуркіт друкарських машин у Жовкві звучить інакше, але його сенс лишається тим самим. Отці василіяни показали, що друк — це не ремесло, а служіння. І ця спадщина досі залишається одним із найбільших скарбів української культури.
Інформаційний відділ Крехівського монастиря