Серед численних духовних перлин України особливе місце займає Крехів — місце, де земля єднається з небом, а історія оживає в тиші молитви. Тут, серед мальовничих лісів і гір, чотири століття тому зародилося чернече життя, яке і сьогодні надихає на роздуми про вічне.
Перші згадки про монастир у Крехові сягають початку XVII століття. Однак його справжній початок слід шукати не в теперішній долині під горою Побійною, а на скелястому виступі неподалік — в печерах, які стали притулком для перших ченців-священиків Йоіла та Сильвестра. Цей виступ, знаний як Камінь Тимоша, став їхнім першим домом і осередком молитви.
Походження ченців достеменно невідоме. За духовним заповітом Йоіла (1637), він прийняв чернецтво від архієпископа Монемвасії Йоасафа, який прибув із Греції. Це свідчить про можливий зв’язок Крехова з грецькою чернечою традицією. Ймовірно, Йоіл деякий час перебував в Унівському монастирі, звідки й вирушив на північні схили Карпат.
Печери біля Каменя Тимоша стали першою обителлю ченців. Вони облаштували невеличку печеру для житла та ще одну — як храм. У ній навіть були отвори для іконостаса та поличка-проскомедійник. Незважаючи на суворі умови — холод, вогкість і ізоляцію — монахи прожили там близько десяти років у молитві та пості.
Присутність монахів не залишилася непоміченою. Люди приходили за духовною порадою, а згодом дехто навіть приєднався до них. Вони побудували дерев’яну хатину-келію, а трохи згодом — дерев’яну церкву Святих Апостолів Петра і Павла та каплицю Благовіщення.
Зі збільшенням кількості ченців постало питання про землю. Засновники звернулися до Станіслава Жолкевського, белзького старости й коронного гетьмана Речі Посполитої. Саме він став першим фундатором майбутнього Крехівського монастиря. Хоча фундаційна грамота не збереглася, її зміст живе у камені, молитві та духовному спадку монастиря.
Інформаційний відділ Крехівського монастиря