У василіянських формаційних домах, таких як новіціят та семінарія, існують особливі традиції, які стали невід’ємною частиною життя ченців. Дві з них – Матони та Емаус – є глибоко символічними та історично значущими.
Матони – це час святкових розваг, вікторин і конкурсів, що відзначається в тиждень між неділею митаря і фарисея та неділею блудного сина. Ця традиція сягає ще XIX століття, коли один із засновників Добромильської реформи, єзуїт отець Каспер Щепковський, запровадив у василіянській спільноті гру «Матто».
У період Матонів братія активно готується: організовує конкурси, жартівливі сценки та інші розваги. Окремо створюється так звана «матонова комісія», яка пише жартівливий «матоновий лист», просячи добродіїв (ігуменів монастирів та інших василіян) фінансово підтримати святкування. На зібрані кошти закуповують подарунки, книги, канцелярські речі, а також випускають спеціальні «матонові гроші», які стають «валютою» на час святкувань. Учасники можуть вигравати ці гроші в конкурсах і потім обмінювати їх на призи.
Особливо цікавою є традиція сатиричних перевтілень. На час Матонів студенти перебирають владу в семінарії, а настоятелі отримують «пенсійні посвідчення» та поступаються центральними місцями в трапезній. Жартувати можна з будь-кого, але без образ і з дотриманням духу братерської любові.
Матони у василіянській традиції мають понад 140 років історії. Найдавніші згадки про цю традицію містяться в хроніках Кристинопільського, Львівського та Крехівського монастирів. Наприклад, у Кристинопільській хроніці 1891 року зазначено, що на час запустів отці та брати грали в Матони протягом тижня. У Львівській хроніці 1892 року записано, що Матони тривали від суботи 1 лютого до суботи перед М’ясопусною неділею, а закінчення святкувань супроводжувалося частуванням чаєм із пончиками.
Матони були не лише внутрішнім святкуванням – отці відвідували один одного, влаштовували зустрічі між різними василіянськими монастирями. Наприклад, у 1894 році отці львівського монастиря відвідали Жовківський монастир на Матони, а через два дні жовківські та крехівські василіяни приїздили до Львова.
Емаус – це ще одна значуща традиція василіянських новиків і студентів. Вона бере свою назву від євангельського Емаусу, містечка, куди прямували учні Христа після Його воскресіння. В рамках цієї традиції у Світлий тиждень братія вирушає у подорож до інших василіянських обителей чи місць паломництва.
Ця практика, ймовірно, також була запозичена у єзуїтів, у яких Емаус означав одноденну прощу після Великодня до місцевих святинь. У василіян Емаус з часом трансформувався у кількаденний виїзд, під час якого новики та студенти відвідують різні монастирі, знайомляться з місцями служіння співбратів, поглиблюють своє духовне життя.
Перші згадки про Емаус у василіянських хроніках досить скупі. Лише у 1913 році в Кристинопільському монастирі записано одне слово «Емаус», без додаткових пояснень. Проте згодом ця традиція набула популярності, особливо у Бразильській провінції.
Матони та Емаус – це не лише розважальні заходи, а й важливі елементи формаційного процесу у василіянських спільнотах. Вони поєднують у собі історичну пам’ять, братерську єдність і духовний розвиток. Завдяки цим традиціям новики та студенти Василіянського Чину мають змогу відчути особливу атмосферу спільного життя, розвивати креативність, а також глибше пізнавати історію та місію свого Чину.
За матеріалами: osbm.in.ua