Крехівський монастир був не лише осередком духовності, а й місцем, що приваблювало видатних українських діячів культури, науки та літератури. Серед його відвідувачів був і великий український письменник, поет та науковець Іван Франко. Його цікавила не лише історія монастиря, а передусім його унікальна книгозбірня, що містила безцінні рукописи та стародруки.
Наприкінці 1893 року Іван Франко звернувся з листом до священника, етнографа й літератора Володимира Герасимовича, який був пов’язаний із Крехівським монастирем. У своєму листі Франко просив дозволу переглянути монастирську бібліотеку та архіви для наукових досліджень. Це свідчить про його глибокий інтерес до історичних документів та рукописної спадщини.
Чи відвідав тоді Франко монастир, точно невідомо, але вже у 1895 році він знову писав про можливість поїздки до Крехова, цього разу отцю Василю Загаєвичу. В одному з наступних листів Франко повідомляє, що 20 січня 1895 року побував у монастирі та позичив три рукописи: список “Палеї” XVI століття, рукопис “Варлаама і Йоасафа” з ілюстраціями та збірник полемічних статей проти унії.
Рукописи, знайдені в Крехові, стали основою для кількох наукових праць Франка. Зокрема, він використав Крехівський список апокрифів для дослідження “Южная пасхальная драма”, що було опубліковане в “Киевской старине”. Також у 1896 році НТШ видало перший том його монументальної праці “Апокрифи й легенди”. У передмові до цієї книги Франко висловив подяку настоятелю Крехівського монастиря отцю Юліянові Зємбі за надані матеріали.
Особливе місце серед досліджень Франка займає тема “Варлаама і Йоасафа” – старохристиянського роману, який мав значний вплив на світову літературу. Саме у Крехові Франко знайшов старослов’янський варіант цього тексту, що допомогло йому в написанні докторської дисертації, яку він захистив у Віденському університеті 1893 року.
Весною 1913 року Іван Франко востаннє відвідав Крехівський монастир. Він прибув сюди разом із доктором О. Когутом, щоб ще раз перевірити деякі місця у Крехівській “Палеї”. Це була одна з його останніх наукових подорожей перед смертю. Він прощався з монахами, зазначаючи, що “смерть за плечима”.
Попри поширену думку про антиклерикальні погляди Франка, його ставлення до Церкви та василіянського чину було складним і неоднозначним. Він поважав монастирську традицію та наукову діяльність ченців, визнавав їхній вклад у збереження культурної спадщини. Його зв’язки з василіянами не були випадковими – він відвідував не лише Крехів, а й інші монастирі, включаючи Краснопущу, Підгірці та Дрогобич.
Останні роки життя Франка були сповнені глибоких роздумів про релігію. У 1913 році, під час святкування 40-річного ювілею його творчої діяльності, він визнав, що однією з його помилок було підривання основ християнського світогляду серед українців. Це свідчить про його духовні пошуки та внутрішню боротьбу.
Крехівський монастир відіграв важливу роль у житті та науковій діяльності Івана Франка. Тут він знаходив натхнення, наукові матеріали та душевний спокій. Його співпраця з монастирем та василіянами ще раз підтверджує, що Франко був не лише борцем за соціальну справедливість, але й глибоким дослідником, який прагнув зберегти та зрозуміти духовну спадщину українського народу.
Інформаційний відділ Крехівського монастиря